Вірші про іменник

 Про іменник

Іменники предмети називають,

На питання хто? що?

залюбки відпо­відають.

Іменники різні бувають:

Є живі — це хто?

А неживі — це що?

Якщо один — це однина,

Якщо багато — множина.

Дітям пам'ятати слід,

Що іменник має рід:

Чоловічий — значить він,

А жіночий рід — вона,

Є й середній рід — воно.

Де не глянь,— іменник всюди,

Його найбільш вживають люди.

 Про чергування звуків

Коли змінити слово або створить нове,

То звук, буває, зміниться —

З новим ім'ям живе.

Це нелегке завдання

Ми звемо чергуванням:

Книга — книжці — книзі,

Рука — ручний — руці.

Якщо запам'ятали, то всі ви молодці!

ІМЕННИК

Іменник любить називати
завжди на ймення кожну річ:
земля, країна, сонце, мати,
печаль і радість, день і ніч.

Відмінки іменників

Іменники відмінюються за сімома відмінками:

Назва	Питання
Називний	хто? що?
Родовий	кого? чого?
Давальний	кому? чому?
Знахідний	кого? що?
Орудний	ким? чим?
Місцевий	(на) кому? (на) чому?
Кличний	уживаєть­ся для звертання

Називний відмінок однини — початкова форма іменника.

Називний відмінок є прямим, решта — непрямі.

Відміни іменників

I відміна	II відміна		III відміна	IV відміна
чоловічий, жіночий, спільний рід, закін­чення -а (-я)	чоловічий рід, закін­чення нульове або -о	середній рід, закін­чення -о, -е, -а (-я)	жіночий рід, нульо­ве закінчен­ня, а також іменник мати	середній рід, закінчення -а (-я), за відмі­нювання з’явля­ються суфікси -ат- (-ят-), -ен-
мрія, робо­та, суддя, рілля	Петро, сад	море, весло, весілля	радість, любов, подорож	курча, теля, цуценя, ім’я

До відмін не належать:

— множинні іменники (сани, ворота);

— іменники прикметникового походження (майбутнє);

— незмінювані іменники іншомовного походження (амплуа, пюре);

— жіночі прізвища на приголосний та -о (Козак Ольга, Карпенко Со­ломія).

Жіночі імена по батькові є іменниками І відміни (Іванівна, Іванівни, Іванівні…), чоловічі імена по батькові — іменниками II відміни (Петро­вич, Петровича, Петровичу…).

Число іменників

Іменники, що мають форму і однини, і множини	Іменники, що мають лише форму однини (назви речовин, почуттів, власні назви)	Іменники, що мають лише форму множини (назви парних предметів, речовин, сукупнос­тей предметів, почуттів, географічні назви тощо)
місто — міста, голос — голоси, висновок — виснов­ки	молоко, олія, вірність, страх	окуляри, консерви, парфу­ми, меблі, шахи, Карпати

Іменники, що називають сукупність однакових чи подібних істот, або предмети, які сприймаються як одне ціле, називаються збірними (студентство, листя, насіння, молодь). Вони мають форму лише однини.

Рід незмінюваних іменників іншомовного походження

Назви осіб чоловічої статі — іменники чоловічого роду, жіночої статі — жіночого роду	мадам (жіночий), маестро (чоловічий)
Назви тварин — іменники чоловічого роду	поні, шимпанзе, кенгуру
Назви неістот — іменники середнього роду	резюме, таксі, бюро
Географічні назви — рід визначається за загальною назвою	Капрі (острів) — чоловічий, Сочі (місто) — середній, Міссісіпі (ріка) — жіночий

Запам’ятайте: цеце (муха) — жін., івасі, путпасу (риба) — жін., авеню (вулиця) — жін., кольрабі (капуста) — жін., салямі (ковбаса) — жін., гінді (мова) — жін., сироко, торнадо (вітер) — чол.

Іменник пальто відмінюється.

Рід іменників

Усі іменники (крім множинних) належать до одного з трьох родів: чоловічого (жайвір, клен, дріб, рояль), жіночого (путь, любов, земля, стаття), середнього (сонце, поле, обличчя, дитинча).

Іменники спільного роду — це слова, які можуть називати осіб як чо­ловічої, так і жіночої статі (вони здебільшого характеризують певні якості особи): нероба, рева, базіка, нікчема, ледащо тощо (мають закінчення -а, рідше -о). У реченні узгоджуються з іншими частинами мови як у жіно­чому, так і в чоловічому роді: нестерпна базіка — нестерпний базіка.

Назви осіб за професією чи видом діяльності належать до іменників чоловічого роду, хоча можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі: Молодий інженер розробив проект. Досвідчений лікар проконсуль­тувала пацієнта.

Групи іменників за значенням

Назви неістот (будинок, ромашка, майдан, озеро, народ, студентство)	Назви істот (друг, батько, цуце­ня, комар, русалка, водяник)
Назви загальні (князь, місто, соба­ка, цукерки, дискети)	Назви власні (Ярослав Мудрий, Харків, Сірко, Карпати, «Київ ве­чірній»)
Конкретні (ліс, вулиця, листя, зер­но, монітор)	Абстрактні (соборність, радість, любов, сум, швидкість, глибина)

Іменник

Іменник — самостійна частина мови, що називає предмет, особу, яви­ще і відповідає на питання хто? що? (лисиця, книга, веселка).

Морфологічні ознаки. Іменники належать до певного роду, зміню­ються за відмінками й числами.

Синтаксична роль. У реченні іменник може виступати будь-яким членом речення (найчастіше підметом і додатком): Весна іде, красу несе. Заглядає у вікно цвіт яблуні Книги — морськаглибина. Пливуть у підне­бессі кучеряві хмарки.